Декомпресія без таємниць: що насправді підвищує ризик декомпресійної хвороби

Кожен із нас знає правило «виринай повільно і зроби зупинку безпеки» (3 хвилини на глибині бл. 5 м перед виходом на поверхню). Але чому це працює? І що, крім профілю занурення (тобто зміни глибини в часі: як глибоко, як довго і як швидко ти виринав), впливає на те, чи будемо ми почуватися добре після виходу з води?

У лютому 2026 року в журналі International Maritime Health вийшло дослідження, яке перевірило це на величезній вибірці: 127 957 справжніх занурень, виконаних 5 907 дайверами і записаних у базі DAN (Divers Alert Network). DAN це міжнародна організація з безпеки дайверів: вона проводить дослідження, навчання з першої допомоги та цілодобову медичну допомогу для дайверів. До її бази дайвери надсилають записи зі своїх комп’ютерів разом з короткою анкетою про самопочуття. Серед авторів, зокрема, проф. Jacek Kot з Національного центру гіпербаричної медицини в Гдині. Нижче ми переказуємо найважливіші висновки мовою дайверів.

Спершу коротко: що таке декомпресія?

Повітря приблизно на 79% складається з азоту. Під водою тиск зростає на 1 бар кожні 10 м, тож на 30 м ми дихаємо повітрям під тиском 4 бари, тобто вчетверо щільнішим, ніж на поверхні. Чим глибше і довше, тим більше азоту розчиняється в наших тканинах. Це схоже на пляшку газованої води: поки вона закручена (тобто ми під тиском), газу не видно.

Коли ми виринаємо, тиск падає, а азот має вийти з тканин. Якщо ми робимо це повільно, організм спокійно виводить його через легені. Якщо надто швидко, азот починає утворювати бульбашки, як у різко відкритій пляшці. Це і є декомпресійна хвороба (DCS, від англ. decompression sickness). Вона може давати біль у суглобах, поколювання, висип, надмірну втому, а в тяжчих випадках порушення чутливості, руху чи дихання.

Декомпресія це і є цей процес контрольованого виведення азоту під час виринання. У рекреаційному дайвінгу достатньо повільного виринання і зупинки безпеки. За довших і глибших занурень потрібно робити обов’язкові декомпресійні зупинки на певних глибинах, бо без них вихід на поверхню був би надто ризикованим. Це декомпресійне занурення, якого вчать на курсах технічного дайвінгу.

Різні тканини насичуються з різною швидкістю. Кров і добре кровопостачані органи це «швидкі тканини»: вони швидко приймають азот і швидко його віддають. Суглоби чи жирова тканина це «повільні тканини». Дайв-комп’ютер рахує це паралельно для кільканадцяти таких модельних тканин. Найчастіше він використовує для цього модель Бюльмана: набір формул, розроблений швейцарським лікарем Альбертом Бюльманом, що описує тіло як 16 «відсіків» з різною швидкістю насичення. Для кожного відсіку модель має також ліміт, тобто скільки азоту понад тиск довкілля можна безпечно мати на даній глибині (так зване M-значення).

На графіку видно занурення на 30 м упродовж 25 хвилин із зупинкою на 5 м. Пунктирна лінія це тиск води навколо дайвера. Швидка тканина (лаймова) насичується майже одразу, середня (синя) повільніше, а повільна (фіолетова) ледве починає. Числа в дужках це так званий період напівнасичення: за стільки хвилин тканина приймає половину азоту, який може прийняти на даній глибині. Після виринання лінії тканин лежать вище за тиск довкілля: у тканинах більше азоту, ніж «має бути» на поверхні. Це перенасичення: стан, у якому в тканинах розчинено більше газу, ніж відповідає тиску довкілля. Невелике перенасичення нормальне і безпечне, адже саме завдяки йому азот «випливає» з тканин. Проблема починається, коли його забагато.

Перенасичення: найважливіше число в усьому дослідженні

Автори для кожного з понад 127 тисяч занурень порахували, наскільки тканини були перенасичені азотом у момент виходу на поверхню. Це значення вони назвали DSSG (DAN Surface Supersaturation Gradient). Спрощено це число, яке показує, наскільки близько до межі, допустимої моделлю Бюльмана, був дайвер у момент виходу з води. 0,5 означає великий запас, 1,0 означає досягнення самої межі, а понад 1,0 межу перевищено. Подібне значення показують деякі дайв-комп’ютери як «GF» або «SurfGF».

Результат дуже чіткий. Перенасичення було найсильнішим чинником ризику з усіх досліджених, а ризик зростає нерівномірно, а прискорюється.

• За DSSG до 0,5 у базі не було жодного випадку DCS.
• За 0,7 це приблизно 1 випадок на 1 400 занурень.
• За 0,9 уже 1 на 50.
• За 1,0 і більше, тобто на межі або за нею, 1 на 21.

Що це означає на практиці? Те, що те, як ти занурюєшся, у твоїх руках. Перенасичення залежить від глибини, часу, швидкості виринання і зупинок. Кожна додаткова хвилина на зупинці й кожне повільніше виринання зсувають тебе вліво на цьому графіку.

Що ще має значення?

Окрім профілю занурення, автори перевірили кілька десятків інших чинників і збудували модель, яка передбачала виникнення DCS з дуже доброю точністю (AUC 0,91). AUC це міра точності такої моделі за шкалою від 0,5 (підкидання монети) до 1,0 (без помилок), тож 0,91 це дуже добрий результат. Зрештою значущими виявилися 12 чинників. Важливо: наведені нижче результати вже з урахуванням профілю занурення, тобто показують вплив даного чинника за того самого перенасичення.

На графіку нижче кожен чинник має так зване відношення шансів. «×2» означає, що шанси на DCS удвічі більші, «×0,5», що вдвічі менші, а «без змін» (×1), що чинник не впливає. Зірочкою ми позначили результати, до яких самі автори просять ставитися обережно.

Стать

У жінок шанси на DCS у моделі були приблизно в 4,6 раза вищі, ніж у чоловіків. У сирих даних: 1,27% занурень жінок проти 0,38% у чоловіків. Дослідження не пояснює причини, але це вагомий аргумент, щоб жінки-дайвери обирали консервативніші налаштування комп’ютера.

Кількість газів і технічні занурення

У технічному дайвінгу часто використовують кілька дихальних сумішей: одну на дно та одну чи дві на виринання. Останні це декомпресійні гази, зазвичай з високим вмістом кисню (наприклад, найтрокс 50% або чистий кисень), які прискорюють виведення азоту на зупинках. Найтрокс це повітря, збагачене киснем, а отже з меншою кількістю азоту. Трімікс це суміш кисню, азоту та гелію для занурень глибше приблизно 50 м, де звичайне повітря починає діяти п’янко.

Кожен додатковий газ у зануренні збільшував шанси на DCS майже в 3 рази, а технічні занурення (тобто ті, що виходять за рекреаційні ліміти: глибше 40 м, з обов’язковою декомпресією або з кількома газами) мали частоту DCS приблизно вдвічі вищу, ніж рекреаційні. Це не означає, що найтрокс чи декомпресійні гази «небезпечні». Занурення з кількома газами це просто занурення глибші, довші й з обов’язковою декомпресією, а в таких легше помилитися під час зміни газу чи скороченої зупинки. Саме тому такі занурення вимагають якісного навчання.

На графіку вище видно сирі відсотки, тобто просто який відсоток занурень у даній групі закінчився DCS, без урахування інших чинників.

Зусилля і температура

Важка робота під водою (сильна течія, буксирування, інтенсивна робота ластами) збільшувала шанси на DCS приблизно на 60%. Зусилля прискорюють кровообіг і насичення тканин азотом.

Два результати дивують, і самі автори просять про обережність:

• занурення в теплових умовах комфорту мали вищий ризик, ніж у холоді,
• дайвери, втомлені перед зануренням, мали нижчий ризик, ніж відпочилі.

Автори припускають, що той, хто почувається гірше або мерзне, занурюється обережніше і коротше. Тому це не заохочення занурюватися в холоді чи після безсонної ночі. Це радше нагадування, що добре самопочуття присипляє пильність.

Перерви на поверхні

Поверхнева перерва це час між виходом з води та наступним зануренням. Протягом цього часу організм продовжує виводити азот з попереднього занурення. Кожна додаткова година перерви між зануреннями зменшувала шанси на DCS приблизно на 4%. Звучить небагато, але за перерви 3-4 години замість 1 години це вже помітна різниця.

Що з цього випливає для тебе? 6 практичних правил

1. Стеж за перенасиченням, а не лише за бездекомпресійним лімітом. Бездекомпресійний ліміт (NDL) це час, який можна провести на даній глибині, щоб і надалі мати змогу виринути без обов’язкових зупинок. Занурення «до нуля» на комп’ютері це зона, де ризик зростає найшвидше. Залишай собі запас.
2. Виринай повільно і подовжуй зупинки. Останні метри найважливіші, бо там тиск змінюється відносно найбільше: з 10 м до поверхні він падає вдвічі (з 2 до 1 бара), а з 30 до 20 м лише на чверть.
3. Налаштуй комп’ютер консервативніше, тобто так, щоб він залишав більший запас безпеки: коротші ліміти й довші зупинки. Залежно від виробника це називається рівнем консерватизму, особистим налаштуванням або градієнтними факторами (GF). Роби це особливо тоді, коли ти жінка, занурюєшся кілька днів поспіль або багато працюєш під водою.
4. Плануй довгі перерви на поверхні між зануреннями.
5. Уникай важких зусиль під водою і одразу після занурення.
6. Занурення з кількома газами та декомпресією виконуй після відповідного навчання. Цього не варто вчитися методом спроб і помилок.

Наприкінці: обмеження дослідження

Дані походять зі справжніх занурень, зібраних протягом багатьох років, тому не всі містять точні профілі. У базі бракує також інформації про чинники, які можуть мати велике значення, наприклад про відкрите овальне вікно (PFO), гідратацію чи дієту. PFO це невеликий отвір між передсердями серця, який має приблизно кожна четверта людина. Зазвичай він не дає жодних симптомів, але може пропускати бульбашки азоту в артеріальну кров і збільшувати ризик тяжчих форм DCS. Тепловий комфорт і зусилля дайвери оцінювали самі. Попри це, це один із найбільших аналізів такого типу, а автори пропонують, щоб у майбутньому подібні моделі потрапили в дайв-комп’ютери й рахували ризик індивідуально для кожного дайвера.

Словничок

• Декомпресійна хвороба (DCS): недуга, спричинена бульбашками азоту, що утворюються в тканинах і крові після надто швидкого зниження тиску.
• Декомпресія: контрольоване виведення азоту з організму під час виринання.
• Зупинка безпеки: добровільна зупинка (зазвичай 3 хвилини на 5 м) наприкінці кожного рекреаційного занурення.
• Декомпресійна зупинка: обов’язкова зупинка на глибині, яку вказує комп’ютер чи план, без якої не можна виходити на поверхню.
• Бездекомпресійний ліміт (NDL): час на даній глибині, після якого виринання вимагає вже декомпресійних зупинок.
• Перенасичення: більше газу, розчиненого в тканинах, ніж відповідає тиску довкілля.
• DSSG: міра перенасичення при виході на поверхню, використана в дослідженні DAN. 1,0 означає досягнення межі моделі.
• Модель Бюльмана, M-значення: найпопулярніша модель декомпресійних розрахунків у дайв-комп’ютерах і ліміт перенасичення для кожної з її 16 тканин.
• Градієнтні фактори (GF): налаштування комп’ютера, яке визначає, яку частину M-значення дозволено використовувати. Нижчий GF означає більший запас.
• Профіль занурення: зміна глибини в часі: занурення, дно, виринання і зупинки.
• Поверхнева перерва: час між наступними зануреннями.
• Найтрокс, трімікс, декомпресійний газ: дихальні суміші: повітря, збагачене киснем, суміш з гелієм для глибоких занурень і багата на кисень суміш для зупинок.
• Відношення шансів: у скільки разів змінюються шанси на DCS, коли даний чинник присутній.
• PFO: відкрите овальне вікно в серці, що є приблизно у 25% людей.
• DAN (Divers Alert Network): організація з безпеки та дайвінгової медицини.

Хочеш занурюватися глибше й безпечніше?

Планування декомпресії, робота з кількома газами та свідоме налаштування комп’ютера це основа курсів технічного дайвінгу. У Long Deco ми вчимо цього крок за кроком:

• Курс найтрокс: перший крок до довших занурень з меншим навантаженням азотом,
• PADI Tec 40: вхід у декомпресійний дайвінг,
• PADI Tec 45 і Tec 50: глибші занурення і кілька декомпресійних газів,
• PADI Tec Trimix 65 і Tec Trimix Diver: занурення глибше 50 м з гелієм.

Напиши нам, допоможемо підібрати курс до твого досвіду.

Джерело: Marroni A., Kot J., Pieri M., Pelliccia R., Balestra C. Identification of DCS risk factors in recreational diving: multifactorial model based on the DAN DSL Database 2024. International Maritime Health 2026; 77(1): 1-12. DOI: 10.5603/imh.108038. Стаття у відкритому доступі (CC BY-NC-ND 4.0).

Графіки підготував Long Deco на основі даних зі статті. Цей текст має освітній характер і не замінює навчання чи поради лікаря дайвінгової медицини. У разі симптомів після занурення (біль у суглобах, поколювання, запаморочення, задишка, незвична втома) дай кисень і зв’яжися з DAN або найближчим центром гіпербаричної медицини.